Бараш Олексій, аспірант Києво-Могилянської академії, стипендіат програми «ЗАВТРА.UA» 2007 року, почесний факелоносець від України на Олімпіаді-2008 у Пекіні, ембріолог клініки репродуктивної медицини «Надія».

Завдяки чому ти отримав стипендію Фонду Пінчука?

До речі, у минулому році я також отримав стипендію Кличка. А стипендія Пінчука була отримана в принципі зовсім легко. Потрібно було подати свою роботу, пройти декілька очних турів, і через те, що вони шукали активних, розумних молодих людей, я в принципі підпадаю дуже добре під цю категорію (посміхається), і тому вони дали мені стипендію на 1 рік, але вийшло так, що я отримував стипендію лише 6 місяців – до липня 2007 року. І поки я не став аспірантом, вони не продовжували мені виплачувати стипендію.

Чи вважаєш ти отримання цієї стипендії успіхом? Яке місце у твоєму життя він займає?

Так, це звичайно ж перемога. Як сказав Віктор Михайлович Пінчук, стипендія – це лише привід для знайомства з однодумцями, молодими активними, розумними людьми, інтелектуалами, перед якими вже сьогодні постає проблема відповідальності за суспільство, у якому ми живемо, за свою країну. У принципі я з ним повністю згоден, тому що стипендія – це не лише якась матеріальна допомога, це насамперед привід познайомитись з великою кількістю людей, які так само, як і ти, чимось цікавляться, мають активну життєву позицію, мають якісь спільні інтереси. Завдяки цій стипендії я отримав багато знайомств, контактів. Зараз я є координатором спільноти стипендіатів і беру участь у роботі експертної комісії з оцінки проектів, які подають стипендіати, формування правил для стипендіальної програми, я маю на увазі саме грантову програму – підтримку стипендіатів. Та і взагалі мені приємно спілкуватися з людьми, які працюють у Фонді Пінчука, тому ще це дуже розумні і висококваліфіковані люди, які знайшли себе в цій роботі.

Для стипендіатів програми 16 травня було проведено Форум «Завтра: Світ, Україна, Я», почесним гостем якого став Кофі Аннан. Яка з тем Форуму тебе найбільше зацікавила і чому?

Безперечно мене найбільше зацікавила тема «Світ», тому що я дуже цікавлюсь процесами глобалізації. Мене цікавлять не тільки глобалізацій ні процеси як такі, а й те, що ми здатні зробити, аби Україна не залишилась на узбіччі цього великого процесу, а стала активним членом глобалізації. Цікавить, що зробити, аби я сам як особистість міг реалізуватися у світовому процесі глобалізації, коли зникають всі кордони і єдиним обмеження для будь-якої людини є лише її власний розум. Тому мене цікавила тема «Світ» у комплексі з темою «Україна».

Що для себе ти виніс із цього форуму? Можливо, якісь нові ідеї, наснаження?

Безперечно, це нові ідеї, які я почув від експертів, від почесного гостя Кофі Аннана, від пана Зленка (екс-Міністр закордонних справ України – прим. авт.). Нам був представлений своєрідний зріз актуальних проблем, який дав змогу побачити справжню оцінку процесу глобалізації в Україні. Декілька ідей я почерпнув від своїх колег-стипендіатів, які відчувають глобалізацію, але відчувають її як, так би мовити, особистісну глобалізацію – можливість подорожувати і здобувати освіту в будь-якому університеті світу, як можливість краще себе реалізувати у сучасному глобальному світі. У принципі, ідея Форуму мені сподобалась ще спочатку, коли вона ще тільки обговорювалась, здається, це було в листопаді, коли розроблялась концепція Форуму. Поділ на 3 частини – «Світ», «Україна», «Я» - є логічним, оскільки теми органічно перетікають одна в одну.

Успіх. Чим він для тебе є?

Успіх – це, по-перше, самореалізація, тобто можливість реалізувати той потенціал, який є в мені, можливість робити те, що мені подобається, можливість отримати від цього задоволення, як матеріальне, так і насамперед моральне, можливість творчості, відчуття, що у твоєму житті все гаразд, що рухаєшся у правильному напрямку. І хоч іноді здається, що треба рухатися швидше, але насправді життя є життя, у ньому успіх – це доволі абстрактне поняття. Успіх не приходить раптово, а лише як зважена категорія, яка є наслідком праці та прийняття правильних рішень в житті.

Що для тебе наразі є актуальнішим - «Ти і Україна» чи «Ти і світ»?

Досить складне питання. Насправді рік тому я не поїхав вчитися за кордон, тому що вважав, що в Україні можна досягти набагато більшого, зробити набагато більше. У принципі я не розчарувався у своєму рішенні, але вже сьогодні вважаю, що потрібної хати за кордон здобувати нові знання, щоб потім повернутися в Україну. Життя в Україні обумовлене певними процесами, рамками, і для того, щоб бути понад цими обмеженнями, потрібно бути вище середнього рівня, того рівня ,який панує у суспільстві, і для цього обов’язково треба здобути освіту за кордоном, перейняти західний стиль життя і в майбутньому, повернувшись в Україну, обов’язково реалізувати його тут, на батьківщині.

Розкажи про свою участь в Олімпіаді-2008.

Восени 2007 року компанія «Samsung» анонсувала відбір факелоносців. Вони хотіли вибрати 5 людей, які, на їхню думку, найвизначніших українців, котрі потім понесуть Олімпійський Вогонь в Китаї на Олімпіаді 2008 року. Вони шукали людей з незвичною долею, життєвим шляхом, що є суспільно важливим і перспективним. Самому не можна було подаватись на конкурсний відбір, треба було, щоб хтось тебе порекомендував.

Хто рекомендував тебе на участь в конкурсі?

Я не знаю, цю інформацію нам не повідомляли. Можливо, одна з вдячних пацієнток, а можливо, знайома дівчина. Як виявилось, таких заявок конкурсна комісія отримала близько 7,5 тисяч. Потім вони прислали мені почергово кілька анкет, вже взимку я дізнався, що мене обрано в категорії «Інновації» і я матиму можливість нести Олімпійський Вогонь у Китаї. Відібрано було п’ятеро людей: я, Савік Шустер, Микола Ємець, директор Кардіологічного центру (його було обрано в категорії «Охорона здоров'я»), у категорії «Екологія» - Ольга Мелень, яка виграла справу «Дунай – Чорне море» та Раїса Кравченко у категорії «Дитинство» - вона займається благодійністю, допомагає дітям-інвалідам. Другого травня ми відбули в Париж, потім у Гонконг, і зупинились на острові Хайнань, у місті Саньян, де ми пробули 4 дні. Власне естафета передачі олімпійського вогню проходила 6 травня у місті Хоку. Це була гарна подія, напевно одна з найяскравіших подій у моєму житті. Китайці всі були дуже захоплені Олімпіадою, це було ще до землетрусу. Було приємно відчувати, що саме тобі довірили нести цей вогонь. Навколо були журналісти, багато місцевого населення. Усі намагалися взяти автограф, сфотографуватися. Досить приємно, що все було дуже добре організовано. Це був для мене незабутній life-time experience. Я думаю, що це буде незабутньо.

Що тобі найбільше запам’яталося з цієї подорожі?

Безумовно найяскравіша згадка – це 200 метрів, на яких я ніс Вогонь. Савік Шустер передав мені факел, і я побіг з цим Вогнем. Попереду їхала машина з десятками фотокамер, усі фотографували, навколо бігли охоронці, репортери. Це було незабутнє відчуття. Ми бігли по височенному мосту, здавалося, що ти знаходишся на вершині, у найвищій точці цього світу. Саме тобі у ці три хвилини довірили нести Олімпійський Вогонь і це було просто incredible.

У тебе була можливість поспілкуватися із Савіком Шустером. Як би ти його охарактеризував?

Савік мені дуже сподобався. Ми багато з ним спілкувалися. Він виявився дуже простою людиною, досить розумною, об’єктивно й тверезо мислячою. На будь-яке питання має свою власну думку. І як людина, досить відома в Україні, мені здавалось, повинен би мати певні забаганки, але він поводився як усі ми і у спілкуванні був дуже приємною людиною, дуже мені сподобався.